Чому важливо дозволяти дитині ризикувати — і як робити це правильно.

🧗‍♂️ Чому важливо дозволяти дитині ризикувати — і як робити це правильно

Сучасні батьки прагнуть максимально захистити дітей: від болю, помилок, небезпек. Але повне усунення ризиків у дитинстві має зворотний бік — дитина не вчиться діяти самостійно.

🔹 Чому ризик важливий для розвитку дитини:

-Розвивається самостійність і критичне мислення

*Дитина вчиться приймати рішення, оцінювати ситуацію, шукати вихід.

-Формується впевненість у собі

*Коли дитина пробує щось нове і в неї виходить — з’являється віра у власні сили.

-Здобувається життєвий досвід

*Через власні спроби й помилки дитина вчиться краще, ніж через заборони або інструкції.

-Розвивається відповідальність

*Дитина починає усвідомлювати наслідки своїх дій і вчиться бути обережною.

🔹 Що може статися, якщо дитину постійно оберігати від ризику:

-Формується страх перед новим

*Дитина боїться діяти без дозволу чи підказки.

-Виникає залежність від думки дорослого

*Вона звикає, що за неї усе вирішують і не вчиться брати відповідальність.

-Знижується ініціативність

*Без досвіду самостійних рішень дитина рідше проявляє активність.

-Зростає тривожність

*Світ здається занадто небезпечним, навіть у звичайних ситуаціях.

🔹 Як правильно дозволяти дитині ризикувати:

-Оцінюйте реальний ризик, а не керуйтеся власними страхами

*Якщо дія небезпечна — поясніть, чому. Якщо просто лячно — дозвольте спробувати.

-Будьте поруч, але не втручайтеся без потреби

*Скажіть: “Я з тобою. Якщо знадобиться допомога — поклич.”

-Обговорюйте результат

*Після — поставте прості запитання: “Що вийшло? Що було складно? Що зробиш інакше?”

-Створюйте безпечні умови для спроб

*Наприклад, лазити не по дереву над дорогою, а на дитячому майданчику.

-Давайте більше свободи в малому

*Щоб дитина поступово готувалась до відповідальніших рішень у майбутньому.

Висновок:

Ризик — це не загроза. Це інструмент розвитку.

Дайте дитині шанс вчитися, пробувати, помилятися — з вами поруч. Так формується впевнена, життєстійка особистість.

                                                 

з мережі 

Емоції - прадавня мова психіки: практика саморефлексії.

🌗 Емоції - прадавня мова психіки: практика саморефлексії

Колесо емоцій Роберта Плутчика - це візуальна модель, що допомагає побачити, наскільки багатогранним є наш афективний світ.

Кожна емоція має адаптивну функцію. Вона виникає не випадково - а як сигнал психіки, що допомагає краще зрозуміти себе, свої потреби та взаємодію з реальністю.

Емоції не бувають «поганими» чи «неправильними»

🛡 Агресія - про кордони, силу, дію.

🌫 Страх - про самозбереження або приховане бажання та зону росту.

⏳ Тривога - про необхідність мобілізації та пошуку ресурсу.

🌪 Смуток - про втрату, яку важливо визнати.

💠 Радість - про реалізацію потреби та контакт із життям.

❗️Умовно «негативними» емоції стають тоді, коли ми їх ігноруємо, витісняємо або не знаходимо їм конструктивного виходу. Тоді вони можуть накопичуватись, «застигати» у тілі чи проявлятись у дезадаптивних формах.

🔵 Пропоную просту практику саморефлексії

Щоб увійти в контакт зі своїми емоціями, спробуйте відповісти на кілька запитань:

🔹 Які емоції я відчував(-ла) останнім часом?

🔹 Що саме їх активувало? Які ситуації або думки стали тригерами?

🔹 Що намагається сказати мені психіка через цю емоцію?

🔹 Яка потреба стоїть за цим почуттям?

🩵 Усвідомлена емоція перестає бути загрозою. Вона стає точкою входу до внутрішнього світу та трансформації.

І якщо зараз вам складно дати собі раду з почуттями - це не слабкість. Це сигнал, що варто звернути увагу на свій внутрішній світ.

🌱 Емоційна чутливість - не ворог, а інструмент. А навичка розуміти себе починається з простого запитання: що я зараз відчуваю - і яка потреба за цим стоїть?

Нехай цей контакт із собою буде бережним 💚

©️ Психологиня Анна Паливода

#психологія #колесо_емоцій #емоції #саморефлексія

Хто такий психолог – і чого він не робить, хоч цього іноді очікують.

Хто такий психолог – і чого він не робить, хоч цього іноді очікують

Про психологів досі існує чимало міфів. Часто до фахівця звертаються з очікуванням, що він «дасть пораду», «пояснить, як жити» чи навіть «змінить когось із близьких».

Але психологія - це не інструкція до життя, не виховна бесіда і не порадництво.

Це фахова робота з внутрішнім світом людини - її досвідом, захистами, болем, виборами й несвідомими процесами.

❗️ Психолог не дає готових рішень і порад.

✅ Але допомагає розгорнути поле власного вибору, краще розуміти внутрішні механізми своїх рішень і брати відповідальність за себе.

🤍 Це не "вказівки, що робити", а спільне дослідження - як ви живете, чому саме так, і куди ви хочете рухатися далі.

❗️ Психолог не ставить психіатричних діагнозів.

✅ Проте має професійну чутливість до симптомів і, якщо є підозра на розлад, може скерувати до психіатра чи іншого спеціаліста.

🤍 Там, де потрібне медикаментозне лікування, відповідальний психолог не бере на себе роль «всесильного», а діє в інтересах клієнта.

❗️ Психолог не змінює ваших близьких і не переписує реальність.

✅ Але допомагає дослідити, що саме вас тригерить, де проходять ваші межі, які патерни повторюються у стосунках - і як із цим можна працювати.

🤍 Зміни починаються не з інших людей, а з яснішого розуміння себе.

❗️ Психолог не оцінює, не засуджує і не “виховує”.

✅ Його позиція - це прийняття, повага й інтерес до вашого унікального досвіду.

🤍 Те, що оточення може вважати “дивним”, “слабким” чи “занадто емоційним” - у кабінеті психолога знаходить сенс і право на існування.

❗️ Психолог не тисне і не квапить.

✅ Він іде поруч у вашому темпі, допомагає втримати напрямок, не розчинитися в емоціях і спиратись на внутрішні ресурси.

🤍 Це не керування, а присутність і підтримка.

❗️ Психолог не рятує.

Не “лікує душу” без вашої участі, не змінює життя силою технік.

✅ Але може допомогти сформулювати запит, витримати хаос, знайти опору - і поступово прийти до змін.

🤍 Це не магія, а співпраця: фаховість спеціаліста + зусилля клієнта.

👤 Психолог - не гуру, не суддя і не рятівник.

💠 Це фахівець, який створює простір, де з хаосу досвіду народжується ясність, із болю - сенс, а з безсилля - віра, що вихід є.

Психологічна робота - це не чарівна паличка.

Але часто вона змінює життя глибше, ніж будь-яке диво.

⛵️ Якщо ви зараз у точці пошуку і сумніваєтесь, чи звертатися до спеціаліста - це нормально. Не завжди легко довіритися, ставити запитання чи визнавати, що щось болить. Але психолог - це не страшно. Поруч із уважним і чуйним фахівцем ви зможете знайти більше ясності, опори й руху вперед.

Отримати безкоштовну психологічну допомогу: https://forms.gle/AA9oXn6p7S1RWU9T8

Щиро,

Svitlo - проєкт психологічної підтримки

#психологія #психолог_онлайн #безкоштовна_психологічна_допомога #компетенції_психолога

Види психологічного насилля...

Готуємось до школи.

Коли немає сил навіть на радість: емоційне виснаження дітей наприкінці навчального року: як його розпізнати та як підтримати дитину.

Коли немає сил навіть на радість: емоційне виснаження дітей наприкінці навчального року: як його розпізнати та як підтримати дитину.

На фініші навчального року багато дітей і підлітків не демонструють очікуваного піднесення. Натомість з’являються апатія, дратівливість, втеча від будь-якої активності - навіть тієї, що раніше надихала. Це не лінь і не «перебільшення», а прояв емоційного виснаження.

🧠 Психологічні причини виснаження:

До травня у дитини може накопичуватись хронічне психоемоційне перевантаження, зокрема через:

▫️ високі когнітивні навантаження (контрольні, іспити)

▫️ тривожний фон очікувань з боку дорослих

▫️ порушення режиму сну та харчування

▫️ адаптаційний стрес у дітей з досвідом вимушеної міграції

▫️ гіподинамія та сенсорна депривація (дефіцит руху, тілесного контакту, приємних відчуттів).

Ці фактори впливають не лише на настрій, а й на вегетативну та нервову систему дитини, спричиняючи емоційне виснаження.

🔎 Як це може проявлятись у поведінці:

🔻 Постійна втома, навіть після сну

🔻 Втрата інтересу до навчання та звичних захоплень

🔻 Дратівливість, емоційні спалахи або, навпаки, емоційне «відключення»

🔻 Соціальне відсторонення (уникнення спілкування)

🔻 Висловлювання типу: «Мені нічого не хочеться», «Я більше не можу»

🔸 Це не каприз і не протест. Це - сигнал нервової системи про перевантаження.

🛟 Як ми, дорослі, можемо підтримати:

✅ Визнати стан дитини без знецінення:

«Я бачу, що тобі справді важко. Це нормально відчувати втому наприкінці року».

✅ Створити простір без нових задач. Декілька днів без вимог допоможуть нервовій системі відновити тонус.

✅ Повернути тілесний ресурс: режим сну, водний баланс, спокійні прогулянки, тілесний контакт (обійми), зменшення сенсорного перевантаження.

✅ Налаштувати дитину на відновлення через базові радості: не амбіційні «плани на літо», а маленькі джерела ресурсу - слухати музику, малювати, готувати щось разом, просто бути на природі.

✅ За можливості - консультація фахівця. Це не про те, що «з дитиною щось не так», а про простір, де дитина може безпечно почути себе, отримати інструменти для саморегуляції стану.

🚫 Коли краще не «активізувати» одразу:

Інколи дорослі поспішають заповнити канікули інтенсивами, гуртками, таборами - щоб «дитина була в тонусі». Але для виснаженого організму це може бути додатковим стресом.

🤍 Перед тим як щось додавати - дозвольте просто побути, тиждень-два без очікувань.

❓ Запитайте дитину:

«А що тобі зараз хочеться - тільки для себе?»

І дозвольте відповіді бути будь-якою - навіть «нічого».

🌿 Не кожну втому потрібно «перебороти».

Часто найцінніше, що ми можемо дати дитині - це дозвіл бути живою, навіть у слабкості. Просто відчути себе. Просто дихати.

🩵 І це стосується також нас, дорослих.

Батьки теж мають право на втому, роздратування, виснаження. Турбота про себе, вміння відпочивати, робити паузу, "перезаряджати батарейки" - це і гарний приклад для дитини, і запорука власної резильєнтності. 

Бути підтримкою - означає теж берегти себе.

©️ Svitlo - проєкт психологічної підтримки

#психологія #дитяча_психологія #емоційне_виснаження #ресурс

Безбар’єрність.

Безбар’єрність — це коли кожна людина, незалежно від віку, інвалідності, статі чи інших особливостей, може:

вільно пересуватись, навчатися, працювати, подорожувати,

користуватись онлайн-послугами, впливати на життя громади та країни. 

Це — про зручність, повагу та врахування потреб кожного і кожної.

Безбар’єрність — це коли можеш.

     Саме безбар'єрність передбачає створення умов, у яких всі люди, незалежно від їхніх фізичних, сенсорних, інтелектуальних чи інших особливостей, мають рівний доступ до різних аспектів суспільного життя.      

В Україні з’явився новий продукт — «Довідник безбар’єрності" з яким можна ознайомитись за посиланням: https://bf.in.ua/. 

                                     

               з мережі...

Подолання хвилювання під час іспиту.

Бути поруч, коли дитина дорослішає: виклики підліткового віку.

Бути поруч, коли дитина дорослішає: виклики підліткового віку

Підлітковий вік - зона турбулентності для всієї родини. У цей період психіка дитини перебудовується: змінюється тіло, мислення, ієрархія цінностей, формується нова система «Я».

Ще вчора - слухняна дитина, а сьогодні - ніби інша людина, яка знецінює, кидає виклики, протестує. Це не просто бунт. Це - природна частина психологічного дорослішання.

🧠 Основні завдання підліткового віку, з якими стикається майже кожна дитина:

🔹 Нові правила - потреба в перегляді «сімейного договору». Те, що працювало раніше, більше не підходить. Дитина потребує правил, які визнають її автономність, але водночас дають безпечні кордони.

🔹 Зустріч з реальністю

Через обмеження й розчарування формується здатність витримувати фрустрацію. Тому саме у цьому віці так гостро звучить тема справедливості.

🔹 Пошук нової ідентичності

Підліток шукає відповідь: хто я? Який я? До якої групи належу? Важливими стають однолітки, нові захоплення, ідеї, експерименти.

🔹 Сепарація від батьків - часто різка і болюча. Відокремитися легше через знецінення: «ти нічого не розумієш», «я не хочу бути таким, як ти». Це не прояв нелюбові до вас, це просто легший шлях сказати собі "я - це я, а не ваше продовження". 

🔹 Потреба в наставнику - не в повчанні, а в дорослому, який не тисне, не панікує. А витримує, цікавиться, лишається поруч, надихає власним прикладом.

🔹 Освоєння особистого простору

Підліток хоче мати свої речі, територію, гроші й час - і, через помилки, вчитись цим розпоряджатися. Самостійність - не примха, а новий рівень розвитку.

🔹 Пошук смислів і цінностей

Часто - не схожих на батьківські. Приймати це складно, але критично важливо для дорослішання і вміння дослухатися до власних бажань.

🩵 Як бути батькам?

💛 Бути надійною опорою. Підліток водночас хоче свободи й потребує здорових кордонів.

💛 Дозволяти зростати, робити помилки, але не зникати. Сигнал: «Я поруч, коли ти потребуватимеш підтримки».

💛 Дотримуватись меж - спокійно й послідовно. Підліток тестує їх не щоб зруйнувати, а щоб переконатись: світ тримається.

💛 Залишатися в діалозі. Навіть після грюкання дверима сказати: «Ти можеш злитися. Нам потрібна пауза. Коли будеш готовий - поговоримо».

💛 Шукати підтримку. Це нормально - не знати, як реагувати, втомлюватися, відчувати безсилля. Користуйтеся принципом "кисневої маски", як у літакові - подбайте про себе, щоб був ресурс дбати про близьких. Зверніться до психолога, якщо маєте потребу. 

🤍 Підліток одночасно відштовхує вас і шукає опори.

🤍 Він хоче свободи - але потребує стабільності.

🤍 Критикує вас - але саме через вас утверджується.

Підлітковий вік - не шторм, який треба перечекати.

Це шлях, яким дитина йде до себе.

І те, як підліток його пройде, - багато в чому залежить від якості стосунків із дорослими поруч.

©️ Svitlo - проєкт психологічної підтримки

#психологічнапідтримка #підлітковийвік #кризаідентичності 

📌 Вправа для роботи з підлітком«ЗАВЕРШИ ФРАЗУ» 🔅

📌 Вправа для роботи з підлітком

«ЗАВЕРШИ ФРАЗУ» 🔅

Підлітки — вимогливі клієнти, і для продуктивної роботи без довіри не обійтись. Іноді потрібно кілька зустрічей, аби вони відчули себе в безпеці. Саме тому добре працюють вправи з чіткою інструкцією та зрозумілою структурою. ☝️

Цю вправу можна використовувати як в індивідуальній роботі, так і на тренінгах — вона допомагає підлітку краще зрозуміти себе, свої сильні й слабкі сторони, а отже — знайти себе. Чим, власне, й займаються тінейджери в цьому віці. 🤔

🎨 Матеріали:

Олівці, фломастери, пензлі, гуаш, білий папір формату А4

📃 Інструкція:

Подумай і заверши речення. До кожного — придумай по 3 варіанти:

• «Я знаю себе …….. »

• «Я не знаю себе………….»

• «Я хотів би себе знати……………»

• «Я вмію……»

• «Я хочу ………»

• «Я радію, коли …….»

• «Мені сумно, коли …….»

• «Мене відрізняє від інших людей……….»

• «Мене об’єднує з іншими людьми……….»

• «Мене підтримує……»

• «Мені дає сили………..»

• «Мені дає опору……..»

🖍 Творча частина:

Намалюй людину або казкового героя, спираючись на описані характеристики.

❔ Питання для обговорення:

• Як з’явився цей образ?

• Хто це?

• Що для нього важливо зараз?

• Що для нього складно?

• Що б він хотів змінити?

• Чого він боїться, якщо зможе змінити ситуацію?

• Що допомагає або може допомогти впоратись зі страхом?

• Як його можна підтримати?

🗨 Обговорення. Завершення.

Корисні психологічні вправи з дитиною вдома.

Корисні психологічні вправи з дитиною вдома

У кожної дитини свій характер. Одні діти розкуті і товариські, інші замкнуті і скритні. Але і тим і іншим іноді потрібна психологічна допомога, щоб успішно спілкуватися з однолітками і дорослими, мати можливість самореалізуватися, повірити в свої сили, підвищити самооцінку і т.д.

У роботі психолога, який проводить дитячі тренінги завжди в скарбничці є кращі вправи, які працюють. Я хочу поділитися з вами вправами, які можна проводити вдома зі своєю дитиною. Вправи проводились на тренінгах для дітей 7-10 років. Вибрані вправи показали свою ефективність, знайшли активний відгук у дітей, дозволили дізнатися набагато більше, ніж було заплановано. Вправи спрямовані на краще розуміння власних дітей, поліпшення якості спілкування і емоційного фону в сім'ї.

Перша вправа називається «Ім'я». 

Ім'я - це як би частина тебе. Для будь-якої людини звук її імені є найважливішим звуком людської мови. Саме цей звук повторюється протягом всього нашого життя і виділяє будь-яку людину серед інших.

Попросіть дитину намалювати квітку. У центр квітки вписати своє ім'я, на пелюстках - пестливі похідні від імені або сімейні прізвиська, внизу на стеблинці ім'я, яким мама звертається до дитини, коли сердиться. Розпитайте свою дитину, яке ім'я найбільше подобається, хто її називає так? Яке ім'я не подобається? А що означає її ім'я?

Результат:

Поліпшення контакту, позитивні емоції, підвищення самооцінки.

Батько також отримує інформацію про те, хто для дитини є важливим в сім'ї, як дитина ставиться до членів сім'ї, що не подобається.

Крім цього, така вправа може стати початком дослідження значення імені дитини і імен всіх членів сім'ї, вивчення сімейного генеалогічного дерева))

 Що таке настрій, як зрозуміти, що засмучує дитину, і як краще підняти їй настрій, які методи регуляції будуть для неї краще.

Наступну вправу, про яку я хочу розповісти, ви можете провести вдома зі своєю дитиною, під час обговорення настрою і почуттів.

«Скриня того, що мене засмучує»

«Уяви, що тобі дали чарівну скриню, яку можна замкнути. Ти можеш покласти в цю скриню все, що тебе засмучує або сердить, і там це буде надійно замкнено. Нічого не може вислизнути з цієї скрині. Але коли тобі захочеться подумати про щось або вирішити, що з цим можна зробити, ти можеш дістати це зі скрині. А коли закінчиш - можна покласти це назад. Намалюй або побудуй свою скриню. Потім намалюй або створи зображення того, що тебе засмучує або сердить, і поклади їх у скриню ».

Поруч дитина малює скриню того, що її радує. Можна назвати її "Скринька щастя". Уяви, що тобі дали чарівну скриньку. У цій скриньці можуть знаходиться тільки радісні речі. Ти можеш покласти в цю скриньку тільки те, що тебе радує, і там все це буде в цілості. Ти можеш заглянути в свою скриньку в будь-який момент, коли тобі потрібно підбадьоритися. Що ти покладеш в скриньку? Закрий очі і подумай про те, що приносить тобі радість і щастя. Намалюй свою скриньку щастя. Наповни її зображеннями того, що тобі подобається.

Стимулюйте наповнювати обидві скрині не тільки матеріальними радощами і прикрощами. Говоріть про почуття, відносини, дружбу і зраду. Це хороший привід до відвертої розмови

Результати:

Ви зрозумієте, мотиваційні потреби дитини, її ціннісні орієнтації, способи, за допомогою яких можна стимулювати дитину до навчання. Також в малюнках можна побачити, наскільки дитина креативна, незвичайна, орієнтована на унікальність, як вона передає інформацію і яке у неї мислення.

 

Галацан Тетяна

ТО Ж ЯКОЮ МАЄ БУТИ ХОРОША МАМА?

ТО Ж ЯКОЮ МАЄ БУТИ ХОРОША МАМА?

Перше. 

Вона, ця мама, повинна фізично бути.

Тільки не смійтеся, це не такий вже очевидний пункт. Тобто вона не повинна пропадати довше, ніж на кілька днів, їхати в науково-дослідницьку експедицію в республіку Конго на півроку, працювати до 11 вечора, лягати в лікарню на місяць або взагалі вмирати.

З нею все це може траплятися. Чого тільки в житті не буває. Але тоді фігурою, що заміняє маму, стає тато, бабуся, няня, і всі наші наступні пункти вже будуть щодо них».

Друге. 

Вона вміє справлятися зі своєю тривогою і заспокоювати дитину. Це дуже складний пункт, про нього написано десятки книг і статей, але, в двох словах: якщо у вас вдома бардак, якщо ви можете вийти з дому без того, щоб перевірити сім разів, чи вимкнена праска і газ, якщо ви не впадаєте в паніку, дивлячись, як дитина лізе по брудній драбинці, значить, з тривогою ви якось справляєтеся. Якщо ви можете так обійняти дитину, щоб вона заспокоїлася (не придушити, а обійняти), якщо вам хоча б іноді вдається замінити "Не кричи, вистачить мене ганьбити!" на "Все добре, все добре, мій маленький, давай заспокоюватися", хоча б в одному випадку зі ста, то ви справляєтеся. І навіть якщо не вдається, цьому можна навчитися. Поступово.

Третє. 

Досить хороша мати помиляється. Вона повинна помилятися. Зобов'язана. Іноді не вгадувати, чого там пищить дитина, чи то замерзла, чи то їсти знову захотіла. Тим більше - не передбачати її бажання. Іноді занадто тепло - або занадто легко - її одягати. Не виконувати всіх її вимог і не купувати все, чого вона просить. І так далі. За Віннікоттом, хороша мати помиляється приблизно в 30% випадків, і її помилки абсолютно необхідні дитині - інакше, якби була ідеальною, дитина б не навчилася справлятися з образою, сумом, гнівом і люттю. Якщо вірити іншим дослідникам, чим ідеальніша мати, тим гірше для психіки дитини. Тим більше, що за "ідеальність" часто видають ту саму підвищену тривожність, яка у нас йде попереднім пунктом.

Четверте. 

Досить хороша мати має своє власне життя. Вона не занурена цілком у дитину, є й інші люди, з якими вона відпочиває душею від дитячих забав, всіх цих "ку-ку" і "ми поїли". Винникотт вважав, що у неї повинні бути дорослі відносини з партнером.

П'яте. 

Досить хороша мати розуміє свої почуття. Ну якось, хоч трохи. Вона ідентифікує в собі заздрість і образу, сором і сум, радість і полегшення, наснагу і втому, і так далі. Може переплутати, наприклад, заздрість і образу, а хто з нас не плутає час від часу? Але у неї не виникає грубої плутанини, вона не називає, наприклад, своє роздратування любов'ю, втому - ненавистю, злість радістю, не здригається в жаху від будь-якого почуття зі знаком мінус. Просто розуміє свої почуття, і все. Ніяких додаткових зусиль не потрібно. Дитина навчається цьому несвідомо, коли проводить час з нею поруч.

Ще досить хороша мати вміє мріяти.

Текст Анастасії Рубцової