Майбутні першачки!!! (поради батькам)

Перший раз у перший клас..... (як адаптувати дитину до школи)

Перший раз у перший клас — це стрес. І саме від батьків залежить, як швидко і з якими емоціями дитина сприйме свій новий статус школяра. Батьки мають розуміти: їхня підтримка та увага конче необхідна дитині у вересні. Про все це розповідає дитячий психолог, гештальт-терапевт і мати двох синів Антоніна Оксанич.

Учитель — напарник

Дитині, яка щойно змінила свій статус на школяра, варто пояснити, що вчитель завжди допоможе. Тому не потрібно соромитися ставити їй чи йому запитання. З будь-якого питання, яке турбує, можна звертатися до вчителя: щодо роботи чи туалету, коли не зрозумів, куди піти, коли холодно чи хочеш пити — перепитай учителя, він завжди допоможе тобі, однак потрібно буде почекати.

Дитина має розуміти, що вчитель — один на клас, а дітей багато. Тому задовольнити одночасно всіх він/вона не може. Потрібно трішки зачекати своєї черги. Але важливо поселити в голові дитини думку, що з будь-якого приводу вона має звернутися саме до вчителя.

Образ учителя має бути позитивним

Часто батьки не зовсім погоджуються з діями чи правилами, якими керується вчитель у своїх діях. Та ніколи не можна обговорювати з негативної сторони вчинки вчителя чи його поведінку. Адже дитина не завжди може вловити всю суть розмови й помилково сформувати загальне негативне враження не лише про вчителя, а навіть про школу загалом.

Школяр — це круто

Щоб пришвидшити процес адаптації, варто обговорити з дитиною, чим саме відрізняється школа від садочка. «Школяр — це інший статус для дитини». Поясніть: «Ти подорослішав і тепер ти в статусі школяра. Це дуже круто! Тепер тебе навчатимуть писати і читати, тому необхідно буде трохи довше сидіти за партою, проте це не на цілий день! І вже з обіду ти матимеш вільний час для інших улюблених справ». Якщо знаєте, що найближчим часом плануються екскурсії, покажіть школу з позитивної сторони: тепер діти усі разом їздитимуть на екскурсії і пізнаватимуть світ навколо. Поясніть, що в самій школі дітки менше граються, зате навчаються лише півдня.

Важливість довірливих стосунків

Найважливіше у цей час закріпити довірливі стосунки між дитиною та батьками. Це означає, що кожного дня дитина та батьки мають поговорити про те, як минув день у школі. Щодня ми запитуємо дитину, коли вона повертається, як пройшов її день. Важливо: ця розмова не повинна мати вигляд допиту чи тотального контролю — запитання варто ставити зі спокійною інтонацією з нотками цікавості.

Під час цієї розмови ми в жодному разі не засуджуємо дитину за її почуття чи страхи. Дорослим варто більше слухати, ніж говорити — використати техніку активного слухання. Батькам слід почути дитину й вибудувати зворотний зв’язок. Якщо дитина, наприклад, прийшла і сказала, що їй було страшно, не потрібно радити їй що робити. А тим паче — казати щось на кшталт: «Та ти чого, це ж зовсім не страшно!». Просто поставте їй більше уточнювальних запитань. Спочатку поверніть емоцію дитини, скажіть: «Я розумію, тобі було страшно», а далі ставте уточнювальні запитання: «Як гадаєш, чому це сталося?», «А як ти думаєш, як можна вирішити цю ситуацію, що склалася?». Не давайте дитині готових рішень, не пропонуйте поради, адже вона має навчитися вирішувати самостійно.

У 7 років дитина вже сама знає тисячі рішень ситуацій, краще вислухайте її і підбадьорте. Зараз найкращий час для батьків: із позиції контролю варто перейти в позицію людини, яка підтримує та вислуховує. Якщо дитина не хоче розповідати про школу, це означає, що потрібно знайти ключик, щоб дитина відкрилася. Можна застосувати такі фрази, які викличуть дитину на діалог: «Що тобі найбільше сподобалося в школі?» і «Що тобі найменше сподобалося сьогодні?», «Із ким ти сьогодні подружився?».

Або спробуйте знайти точку входу в розмову, граючи всі разом у гру «Якого кольору у тебе сьогодні настрій?». Батьки можуть почати самі й назвати колір, із яким асоціюють сьогоднішній день, і розповісти чому. А коли черга дійде до дитини і вона назве свій колір, запитати її, а що саме цей колір для неї означає.

Учитель — ключова фігура

Батьки формують самооцінку дитини до 7 років — це позитивне або негативне ставлення до себе. А вчитель формує соціальну оцінку — тобто, яка дитина в колективі: кмітлива, швидка, занудна, смішна, конфліктна чи неконфліктна.

Для дитини перший учитель є дуже великим авторитетом, тому важливо, яким цей учитель буде. У дитини є певна ідеалізація. Тому якщо вчитель починає формувати негативну самооцінку дитини, критикує привселюдно чи принижує особистість («ти ледар! подивись на себе…»), батьки мають переговорити з учителем.

Поведінку і вчинки критикувати можна, переходити на особистості — ні! Якщо ж учитель повірив у дитину та зміг надихнути її у перші роки навчання — це позитивно відіб’ється на всьому майбутньому житті дитини. Тому навіть якщо вчитель має якісь претензії щодо поведінки чи успішності Вашої дитини і розповідає Вам про це (і навіть якщо вам справді соромно за дії власної дитини), не перекладайте це на дитину. Зупиніться й спробуйте зрозуміти дитину. Адже за поганою поведінкою стовідсотково стоїть якась проблема: чи то брак підтримки вдома чи в класі, можливо, її цькують у школі, або вона надзвичайно боїться.

Місточки довіри і підтримки

Пишіть своїй дитині листівочки й кладіть непомітно в портфель чи кишеню. Прості фрази або схеми типу «Я люблю тебе», «Привіт», «Гарного дня» — будуть приємним сюрпризом для юного школяра та нагадають про близькість батьків.

Придбайте чи зробіть символічний амулет від мами чи тата для дитини і разом вигадайте історію. Кожного разу, як дитина сумуватиме за мамою в школі, вона зможе діставати амулет й одразу відчуватиме батьків поруч.

Покладіть дитині з собою улюблене печиво, чи щось смачненьке, що нагадуватиме дитині в школі, як сильно про неї піклуються батьки. Якщо правила школи не забороняють, дайте дитині з собою годинник-телефон (тільки попередньо навчіть ним користуватися). У такий спосіб ви зможете обмінюватися сердечками, аудіоповідомленнями, а дитина буде певна, що за потреби легко зв’яжеться з батьками.

І ще: спробуйте підтримати бажання дитини дружити з іншими однокласниками поза школою. Так вона матиме ще одну точку опори окрім учителя. А також підтримку в школі від найкращого друга.

Незабаром#перший#клас. (поради батькам)

Дитячі страхи, як допомогти....

ЯК СКАЗАТИ “НЕ МОЖНА”, ЩОБ ДИТИНА ВАС ПОЧУЛА ( батькам)

ЯК СКАЗАТИ “НЕ МОЖНА”, ЩОБ ДИТИНА ВАС ПОЧУЛА

Пам’ятайте, забороняти можна тільки дії дитини, а не почуття, не емоції.

Не можна злитися, не можна плакати або боятися – все це нездійсненні заборони. Дитина, як і будь-який дорослий, має право на почуття. Інша справа як ці почуття проявляти. Краще покажіть, яким прийнятним способом можна висловити свій гнів, роздратування, що зробити зі страхом і т.п.

Уникайте заборон. Величезна кількість «не можна» є шкідливою для повноцінного розвитку дитини. Якщо дуже часто вживати слово «не можна» або «ні», вони швидко втрачають своє значення, як і іграшка, що вже набридла. Якщо дитина маленька, – просто відволікайте її від забороненої діяльності. Поки це зробити дуже легко. Покажіть щось цікаве, запропонуйте щось улюблене і т.д. Намагайтеся запобігти ситуацій, в яких вам доведеться говорити дитині «ні». Для цього приберіть всі колючі, ріжучі предмети, закрийте на ключ сейф з документами, поставте вище скляну вазу, поставте заглушки на розетки … Щоб навіть спокуси не виникало все це чіпати. Навпаки, створюйте умови, щоб дитина могла задовольняти свій пізнавальний інтерес. Для цього залиште прочиненими дверцята тієї тумбочки, в яку можна залізти, заховайте, але так, щоб дитя могло легко знайти, непрацюючий пульт від телевізора, або телефон. Залиште в полі зору дитини тільки те, що МОЖНА.

Якщо уникнути заборони не вдалося:

Замініть слова «ні» і «не можна» іншими фразами. Широко відомий той факт, що частка «не» в мові не сприймається. Тобто «не малюй на шпалерах» чується дитиною, як «малюй на шпалерах». Крім того, як згадувалось вище, це загрожує знеціненням цих слів. Якщо ви хочете, щоб чудо-чадо чуло ваше «ні», вживайте його якомога рідше. Скажіть: «стоп», «зупинися», «краще зроби так», «добре було б зробити …», «будь обережний – це небезпечно», «виховані люди роблять …», «по калюжах ходимо тільки в гумових чоботях» …

Пояснюйте причину. Якби вам сказали «не можна їсти цей торт», яка була б ваша перша реакція? Ви запитали б «А чому?». Сказавши дитині «Не лізь», ми просто обмежуємо її свободу, не залишаючи їй вибору. Але якщо пояснити: «Це занадто висока гірка, краще підемо на іншу – вона безпечніша», дитина має вибір, і повірте, після ваших пояснень вона прийме правильне рішення. Але стежте за тим, щоб ваше пояснення було зрозумілим дитині. Говоріть просто, на його мові. Якщо дитя ще не може зрозуміти, просто відволічіть або віднесіть його.

Слідкуйте за тим, щоб інтонація була нейтральною. Якщо ви проявите емоції, дитина сприйме їх в свою сторону. Мама злиться або дратується – значить я поганий, вона мене більше не любить; веселиться – значить це просто гра. Чим спокійніше і впевненіше ви скажете слова заборони, тим спокійніше сприйме їх ваша дитина.

Пропонуйте альтернативу. На кожне не можна, після пояснення причин, має бути своє можна. Обов’язково заборонивши щось дитині, запропонуйте їй іншу, альтернативну дію. Не можна малювати по шпалерах, але якщо заклеїти стіну папером – то можна, або на мольберті можна, не можна штовхати кішку, а ось м’ячик можна і т.п. Заборона обмежує свободу, і природно, почувши таке обмеження, хочеться зробити навпаки. Заборонений плід солодкий … Але якщо відразу після заборони піде альтернатива – дитина сприймає це як можливість вибору.

Будьте послідовні. Якщо вже сказали «ні», значить НІ. І інші члени родини теж повинні знати про це “ні”. Якщо мама заборонила, а тато дозволяє – це провокує дитину на маніпуляції, крім того породжує тривогу і дискомфорт, для дитини світ стає неструктурованим, а значить – небезпечним. АЛЕ! Якщо ваша дитина вступила з вами в діалог і, якщо їй вдалося переконати вас, не бійтеся дозволити, адже таким чином ви показуєте, що ви їй довіряєте, а також, що будь-які перешкоди можна подолати, вирішити спокійно. Надалі дитина буде більш впевнена в собі, у своїх силах, буде сміливо вступати в дискусії. Будьте уважні: тільки якщо дитина самостійно змогла з вами саме домовитися, а не продавила вас хниканням або ще чимось.

Дуже важливою є система батьківських ТАБУ. Табу – це і є заборона, але його ніколи і ні за яких обставин, навіть при спробі домовитися, не можна порушувати. Наприклад «Не можна бити маму» або «Не можна відкривати вікно» і т.п. У кожної родини своя система табу, адже те, що нормально сприймається в одній, може бути зовсім неприйнятно в іншій. Пам’ятайте, таких табу повинно бути 2-3, не більше. Якщо буде більше трьох, їх значущість зійде нанівець.

І на останок нагадаємо: ЗАБОРОНЯТИ МОЖНА ТІЛЬКИ ДІЇ ДИТИНИ, А НЕ ПОЧУТТЯ, НЕ ЕМОЦІЇ.

Дитячий психолог

Ольга Крамаревич

ЛІТО#антистрес#відпочинок#насолода....

УРА#канікули!!!