четвер, 28 березня 2024 р.

🧘🏼 Вправа на зниження тривожності ... #зНету

🧘🏼 Вправа на зниження тривожності 

Останніми тижнями почастішали тривоги і обстріли по всій нашій країні і, як наслідок, багато українців помічають підвищення тривожного стану. 

Ми не можемо позбутись зовнішніх стимулів, які є причиною наших внутрішніх тривог зараз. Але ми можемо продовжувати вчитись, як допомагати собі стабілізувати свій стан. 

👉 Цю вправу можна виконувати непомітно, де б ви не були (ходячи, сидячи або стоячи). 

🧩 Головна мета вправи: відпустити напругу і розслабитися.

Хід вправи: 

1️⃣ Зверни увагу на ноги. Поворухни пальцями, не знімаючи взуття. Зігни і стисни пальці кілька разів. Порухай кісточками.

2️⃣ Перейди до литок. Напруж м'язи, потримай їх трохи в такому стані і розслаб. Повтори кілька разів.

3️⃣ Почни переміщувати увагу ще вище - від однієї частини тіла до іншої, аж до самої верхівки.

4️⃣ Зверни увагу, де ти відчуваєш стислість, і затримайся довше в цих місцях. Глибоко дихай і уявляй собі, як кисень проникає у напружені м'язи та знімає затиснення.

5️⃣ Коли ти дійдеш до голови, почни сканувати тіло у зворотньому напрямку, повертаючись до ніг. 
На цей раз звертай увагу, в яких частинах немає напруги. 

Затримай там свою увагу і візуально уяви, як розслабленість поширюється на інші області.

6️⃣ Побудь в цьому стані пару хвилин і, коли будеш готовим/вою, можеш повертатись до своїх буденних справ. 

Спокійного тобі дня💛💙! 

☘️ Психолог на звʼязку.

вівторок, 26 березня 2024 р.

‼️ Як розпізнати депресію у підлітка і що з цим робити #зНету

‼️ Як розпізнати депресію у підлітка і що з цим робити
👨‍👩‍👦‍👦 У підлітковому віці, коли дитина прагне самостійності, батькам доводиться відходити на задній план, і давати їй свободу ухвалювати рішення самостійно. Проте, варто бути готовим допомогти в питаннях фізичного та психічного здоров’я.
👨‍⚕️ Що може вказувати на депресивний розлад у підлітка?
☝🏻Зверніть увагу на ці ознаки:
◾️ Дитина сумує або роздратована більшу частину дня, більшість днів на тиждень впродовж щонайменше двох тижнів;
◾️ Втрата інтересу до речей, які раніше дуже подобалися;
◾️ Зміна звичок в їжі чи сні;
◾️ Проблеми з концентрацією;
◾️ Нездоровий набір або втрата ваги;
◾️ Дитина має дуже мало енергії, або мотивації робити що-небудь, поводиться ліниво;
◾️ Почуття нікчемності, безнадійності щодо свого майбутнього чи необгрунтоване переживання провини, негативні думки або коментарі про себе;
◾️ Погіршення оцінок у школі;
◾️ Думки про самогубство.
🔪 Поширеним явищем серед підлітків є самопошкодження (селфхарм). Таким чином діти душевний біль намагаються приглушити фізичним. Думки про самогубство або спроби його вчинити - найсерйозніший привід звернутися за допомогою спеціаліста. Але не нехтуйте й ознаками, які ми навели вище.

середа, 20 березня 2024 р.

вівторок, 19 березня 2024 р.

ЧОМУ ЛЮДИ РОЗРИВАЮТЬ ВЗАЄМИНИ НА ФОНІ ВІЙНИ 💙💛

ЧОМУ ЛЮДИ РОЗРИВАЮТЬ ВЗАЄМИНИ 
НА ФОНІ ВІЙНИ 

Під час війни люди переживають глибинні кризи. Якщо, наприклад, були проблеми зі здоров'ям, на фоні сильного стресу самопочуття може погіршитися. Схоже питання і з ментальністю. Якщо попередній життєвий досвід людини був складним, війна підіймає на поверхню минулий біль та множить його на війну. Це позначається на всіх сферах життя, в тому числі на близьких та інтимних взаєминах з партнером чи партнеркою.

ВІДСУТНІСТЬ РЕСУРСУ 
Щоб підтримувати хороші та якісні стосунки, людині потрібен ресурс. Однак під час війни, коли існує відчуття невідомості й безпосередня загроза життю, в людини може не вистачати енергії на партнера. Стосунки не так заряджатимуть її, як забиратимуть сили, тому людина не матиме ресурсу шукати компроміси.
При цьому в парі можуть виникати важливі питання, як-от евакуація в інше місто або країну, щоб убезпечити родину. Тоді доводиться приймати рішення: чи жінка, наприклад, їхатиме без чоловіка, який не хоче покидати домівку, чи лишатиметься, наражаючи себе та дитину на небезпеку. НА КОМПРОМІС МОЖЕ НЕ ВИСТАЧИТИ НІ БАЖАННЯ, НІ СИЛ, ТОМУ ЛЮДИ РОЗХОДЯТЬСЯ.
Розірвати стосунки менш різко та радикально також можливо лише при наявності ресурсу. Для будь-якої ввічливої та цивілізованої форми спілкування ми повинні бути в безпеці й не боятися за своє життя, за життя близьких і дітей. У нормальний час ми могли б піти в ресторан, спокійно обговорити всі проблеми й красиво розійтися.
Однак зараз ми не можемо цього зробити. Ми не можемо залишити дитину одну, адже не знаємо, що буде за пару годин. Дім або бабусю, яка сидить із дитиною, можуть розбомбити. Тому в таких умовах у людей немає часу та енергії на ніжність і повагу одне до одного.
Коли закінчиться війна, люди можуть зійтися знову, якщо не звинувачуватимуть одне одного. У них можуть з’явитися сили й потреба закрити гештальт, тобто повернутися до хорошого. А якщо в стосунках було багато приємних моментів, то в людини 100% виникне прагнення жити, як раніше, і знайдеться час на переосмислення всіх подій, які з нею трапилися.

СТРАЖДАННЯ ЧЕРЕЗ ПОШУК ЗНАЙОМОГО СЕРЕДОВИЩА 
Неможливість знайти компроміс у стосунках також спричиняє внутрішню боротьбу й страждання. Я хочу від людини щось таке, що вона не може мені дати. Терапевт Харвілл Хендрікс пояснює таку закономірність тим, що нас часто приваблюють люди, які природно не можуть задовольнити наші потреби.
У цей же час такі люди дуже схожі на близьких, із якими ми зростали й жили. Хендрікс вважає, що наша ціль в стосунках – відростити собі ті якості, які були ампутовані вихованням. Наприклад, навчитися довіряти, якщо нас кривдили, навчитися поважати іншого і приборкати свою звичку до критики. Це потрібно для того, аби наш партнер міг розкритися вповні і сам навчитися давати нам те, чого ми потребуємо - повагу, турботу, ніжність.
Через нерозуміння цього в майбутньому ми можемо обрати партнера, який, наприклад, постійно нас критикує, оскільки так робили в знайомому середовищі. Критика – це також про любов, адже батьки таким чином могли проявляти свої почуття. І людина може вбачати в критиці партнера частину цієї любові, хоча інстинктивно їй складно це прийняти. Природньо вона хоче, щоб її безумовно кохали, проявляли до неї розуміння, співчуття й повагу.
Пари, які знають себе й можуть відверто говорити про те, що їх не влаштовує, матимуть більшу можливість залишитися разом навіть у кризовій ситуації. Партнери прислуховуються одне до одного й не мають відчуття, що вони погані або з ними щось не так. Однак якщо пара не може знайти точки дотику, а слова та дії партнера будуть ранити, людина прагнутиме його змінити. А це призведе до неминучих страждань і розриву стосунків.

АКТУАЛІЗАЦІЯ ПРОБЛЕМ У СТОСУНКАХ 
Коли у стосунках наявні проблеми, які партнери не обговорюють та не вирішують, з роками вони можуть погіршуватися й набувати нових значень. За дослідженням Джона Готтмана, зазвичай після шести років спільного життя пара звертається до терапевта. Однак одному з партнерів може бути складно прийняти, що він або вона не може впоратися із проблемою самотужки. Найчастіше це стосується чоловіків, які звикли одразу задовольняти потреби своєї партнерки.
Існує спостереження, що чоловіки оцінюють свій шлюб краще, ніж жінки в тому ж шлюбі. Жінки більш схильні відчувати незадоволеність від взаємодії з партнером і бачити стосунки гіршими, ніж вони є насправді. Тому саме жінки частіше пропонують відвідати сеанс парного терапевта. І війна якраз актуалізує всі проблеми – «Я тебе не можу навіть навчити мити посуд». А за посудом завжди приховується додатковий сенс. Один із них – неможливість покластися на партнера.
Людина думає, що якщо партнер не може помити посуд, то і пізніше, коли летітиме ракета, на нього не можна буде розраховувати. Чому? Тому що коли один партнер братиме дитину на руки, він не знатиме, чи візьме людина іншу. Тобто навіть дрібні проблеми в стосунках, особливо під час війни, можуть оголити нерв і показати, чи є в шлюбі безпека, рівність, підтримка, і чи перебувають люди по один бік барикад.

ГОРМОНАЛЬНИЙ ВПЛИВ НА ТІЛО 
Гормони напряму впливають на прагнення людей пов’язати життя одне з одним. Найчастіше в жінок гормон окситоцин є тригером до рішення провести все життя з людиною, яку вона знає лише кілька тижнів. На чоловіків же діє вазопресин. Ці гормони виділяються при обіймах і допомагають упоратися з екстремальною подією, оскільки мають наркотичний та знеболювальний ефект.
В умовах війни мозок людини підживлює саме взаємодія з новим партнером, тому вона прагнутиме відчувати цей спокій протягом усього життя. Зараз вона вразлива, але з партнером почувається захищеною, тому намагається побудувати з ним нове життя як спосіб врятуватися й вберегтися від теперішніх подій. І часто ми корегулюємо наші емоції краще, ніж регулюємо самі. Тобто людям важлива соціальна складова, яка може допомогти впоратися зі стресом навіть більше, ніж медитації або уповільнене дихання, на які зараз узагалі немає ресурсу.
Саме це пояснює історії фронтових дружин, які після важкого дня чекають чоловіків вдома – обійми коханої людини після постійних бомбардувань та небезпек пришвидшують загоєння ран і каталізують почуття. Вони дозволяють відчути, що про тебе дбають і ти не один, у тебе є на кого покластика, навіть якщо твій світ руйнують.
Звісно, виділення гормонів із часом буде слабшати. І на місці пристрасті має повстати прив’язаність – суміш дружби, взаємоповаги і турботи. Яким буде розвиток стосунків після війни залежить від того, наскільки схожі в людей погляди.

РОЗВИТОК ВЗАЄМИН У ЧАСІ 
Стосунки, які зародилися на війні, після розгортатимуться так само, якби цієї війни не було. Якщо зараз партнери мають якісні стосунки, то коли війна закінчиться, вони можуть такими і залишитися. Єдине – такі стосунки будуть більш розтягнутими в часі, оскільки людям потрібно заново будувати спільний побут.
Якщо ж стосунки важкі й сформувалися лише через відчуття потреби в людині, то ймовірно спочатку партнери терпітимуть наявні проблеми, потім звернуться за підтримкою, даватимуть одне одному декілька шансів і врешті-решт, якщо вирішити конфліктні ситуації буде неможливо, розійдуться, як зможуть. Або повністю розірвуть стосунки, або збережуть їх.

ДОСВІД МИНУЛОГО ЯК СПОСІБ АДАПТАЦІЇ ДО СТОСУНКІВ 
За дослідженнями французьких психологів і психіатрів діти, які ніколи не отримували справжньої любові, не відчували надійної прив’язаності та жили в жахливих умовах, повністю віддаватимуться першому коханню. У книзі Бориса Цирюльника сказано, що таке кохання буде найдовше, найсильніше та найбільше охоплюватиме людину. Воно буде рятувати й людина може роками зливатися з партнером, аби не відчувати зла, яке трапляється довкола.
У дітей, які виросли в звичайних сім’ях, перше підліткове кохання – це найчастіше велике розчарування. Тому що дитина звикає до одного виду любові й перший близький контакт з іншою людиною може показати, що у світі все не так, як було вдома. Партнер може мати певні очікування від тебе й до нього треба пристосовуватися. Тоді стосунки можуть стати розчаруванням, оскільки партнер матиме зовсім інший вид любові. Крім цього, наш мозок формується до 25 років. І якщо в стосунки вступає дуже молода людина, у неї може не вистачати раціональності, щоб спокійно вийти з них та зробити для себе певні висновки.
Те, як ми сприймаємо цей світ, це наше відображення реальності. Я дивлюся на людину й на мою сітківку потрапляє подразник. Однак це не просто подразник – він пов’язаний із певними відчуттями та подіями. У мозку поступово з‘являється розуміння, хто ця людина й що вона для мене означає. Тобто все є фільтром, і одним із них може бути минуле, те як ми та батьки будували стосунки раніше.
Попередній досвід також формує способи адаптації та розгортання нових стосунків. Наприклад, якщо в сім’ї була модель тривожних стосунків, коли потрібно постійно заслуговувати любов, то у взаєминах із партнером людина так само провокуватиме хороше ставлення до себе. Ця форма буде домінантною в нових стосунках – людина не розумітиме, як до неї ставляться, і намагатиметься заслужити кохання.

МОДЕЛЬ ЧОТИРЬОХ F
Нашу відповідь на стрес можна пояснити чотирма моделями поведінки – fight, flight, freeze та fuck. З точки зору фізіології це саме ті речі, які тримають нас живими й допомагають заспокоїтися при стресі. Вони походять від ссавців, які обирають, як діяти в кризовій ситуації, – або замерзнути, щоб не відчувати болю, коли їх їдять, або втекти, якщо за ним біжить хижак, битися, коли на його територію нападають, або продовжувати рід.
85% чоловіків дистанціюються в разі стресу й небезпеки. Їм треба час, аби подумати, розробити план дій і прийняти певне рішення, у той час, як жінки потребують близького контакту, уваги й підтримки. Коли в момент найбільшого стресу жінка підходить до чоловіка, він може віддалитися. Це моделі flight, тобто втеча, або freeze, охолодження. Якщо пара має різні способи справлятися з екстремальною ситуацією, у них можуть виникати конфлікти.
У найгірші моменти життя модель fuck одна з основних, яка допомагає людині заспокоїти тіло й зменшити серцевий ритм. Секс викликає полегшення, задоволення і впливає на організм як розрядка. Чоловіки під час сексу можуть отримати легітимні обійми, оскільки в інший час не дозволяють собі плакати й падати на груди жінці. Тому обійми під час сексу – це ті самі ридання, тільки оформлені по-іншому. Проте жінка, яка має інший метод справлятися зі стресом, може сприймати пропозицію сексу зараз як образу й нерозуміння її почуттів.

СОЦІАЛЬНІ НАДБУДОВИ 
Під час війни хтось відчуває сильний сором і провину за те, що хоче займатися сексом, а в когось може виникати відраза навіть від однієї думки про це. Люди вчаться справлятися зі стресом на основі поведінки батьків та як вони переживали жахливі події. Чи вони були холодними в моменти кризи й сварилися, чи дбали одне про одного та обіймалися.
На почуття провини впливає дитинство. Якщо маленькими ми забувалися в грі чи дуркували, а перед цим у сім’ї сталося щось важке – смерть, розлучення тощо, і батьки засуджували нашу поведінку, то зараз цей паттерн не даватиме їй спокійно жити. Або якщо людині постійно казали: «Як ти можеш це робити? Що про тебе подумають інші», – то така соціальна надбудова переслідуватиме її протягом усього життя. Вона чутиме у своїй голові голос когось із минулого, який постійно засуджував її дії. Цей голос виникатиме, коли людина тішитиметься квітці після того, як переглянула фотографії з Бучі, або коли захоче сексу. Адже «як можна отримувати задоволення в такий період».

КОРИГУЮЧИЙ ДОСВІД ОТОЧЕННЯ 
Теорія прив‘язаності пояснює, що ми соціальні істоти і нам потрібен коригуючий досвід із тим, хто нас не засудить. Хто прийме той факт, що хотіти сексу нормально і зрозуміє це бажання. Людям, які мають сексуальний потяг під час війни, потрібна підтримка близького оточення. Хороші стосунки лікують, і коли найближча людина розуміє тебе, заспокоює й повертає впевненість, що з тобою все окей, ти не зрадник, бо хочеш сексу, це найважливіше.
Саме тому поряд потрібно мати людей, від яких ми не відчуваємо засудження й хто може нас прийняти будь-якими. Карл Роджерс казав, що доки ми не приймемо людину такою, якою вона є, їй нема куди рости. І це стосується в першу чергу себе.

Софія Терлез

четвер, 14 березня 2024 р.

❤️‍🩹Що відбувається в сім’ї військового⁉️ 💙💛#зНету

❤️‍🩹Що відбувається в сім’ї військового⁉️

Коли хтось з сім’ї йде на фронт, на війні опиняється вся родина.

Всі члени сім’ї у своїх думках час від часу, або може й постійно, з військовим.

Часто сім’я військового стикається з великими викликами.

🥺По-перше, відчуття втрати опори і сильного плеча в родині.

😥Друге - емоційне вигорання дружини від вирішення купи різнопланових задач, які впали на її плечі. Якщо раніше обов’язки розподілялися, то зараз їй вирішувати їй самій

❤️‍🩹Третій момент - відчуття збільшення дистанції та відчуженості між партнерами.

‼️Це відбувається у дві сторони. Як у військового, який воює, так і у партнерки, яка в тилу. Непорозуміння призводить до емоційної відчуженості.

😥Такі контакти стають здебільшого телефонними і іноді навіть дуже рідкими. Є враження, що не вистачає близькості. Звідси випливає відчуття самотності. Бо немає людини, з якою можна поділитися проблемами, обговорити хвилювання.

🥺Звичайно, страждають діти. Вони страждають від відчуття втрати близького, зручного контакту з батьком-військовим, не вистачає спілкування.

‼️Подібні переживання у сім’ях бійців - неминучі. Складно усім членам родинам і усі стикаються з викликами, до яких ніхто не був готовий.

На війні змінюється особистість і військові набувають навичок, які змінюють їх психіку і поведінку. Сім’ям треба бути готовими до того, що обидва вони зміняться. І з цим доведеться змиритись.

⁉️Що з цим робити?

Намагатися зрозуміти один одного і прийняти ті зміни, які відбуваються.

На війні змінюється, як військовий, так і змінюється його сім’я.

Зараз треба прийняти той факт, що зміни відбуваються, бути терплячими. Цей феномен існує і у ньому ніхто не винен. Ні дружина, яка повна емоційних переживань, бо доводиться вирішувати безліч побутових завдань, ні військовий, який зараз на війні.

✅Одна з особливостей військових - полярне, чорно-біле мислення. На війні “просто” - є ворог, є свої. І задача - бити ворога. Немає полутонів: або ти з нами, або ти проти нас.

А жінки починають телефонувати і розказувати про те, що дійсно їм важливо зараз, бо це їхнє життя. І та жінка, яка сама поміняла шини, наприклад, для неї це дійсно подія, бо вона в житті такого не робила. І вона хоче цим поділитися. А військовий, мозок якого і так перевантажений, дійсно може не зрозуміти цієї радості. Просто треба розуміти, що люди змінюються і це нормальний процес. Війна міняє всіх. Треба допомагати один одному приймати ці зміни, адаптуватися до них🤗

Терпіння нам усім🤗
Бережіть себе та своїх рідних 💛💙

Кінезіологічні вправи для дітей з особливими освітніми потребами#зНету

Кінезіологічні вправи для дітей з особливими освітніми потребами.

Вправа «Слон»
Це одна з найбільш інтегруючих вправ «Гімнастики мозку» Пола Деннісона. Вона активізує і балансує всю цілісну систему організму «інтелект—тіло», покращує концентрацію уваги. Вухо щільно притиснути до плеча. Одночасно витягнути одну руку, як хобот слона, і почати малювати нею горизонтальну вісімку, починаючи від центру зорового поля і йдучи вгору протии годинникової стрілки. Очі стежать за рухами кінчиків пальців. Потім поміняти руки. Вправу виконувати повільно, по 3-5 разів кожною рукою.

Вправа «Кулак». «Ребро». "Долоня".
Ця вправа поліпшує розумову діяльність, синхронізує роботу півкуль, сприяє запам'ятовуванню, підвищують стійкість уваги, активізує процеси письма і читання.Три положення руки, що послідовно змінюються:
1) Долоні стиснути в кулак
2) Покласти долоню ребром. 
3) Розпрямити долоню на площині столу. 
Виконується вправа спочатку правою рукою, потім лівою рукою, потім двома руками разом. Повторити 8-10 разів.

Вправа «Свічка»
Початкове положення - сидячи на стільці. Необхідно уявити велику свічку. Зробити глибокий вдих і спробувати одним видихом задути свічку. Далі уявити перед собою 5 маленьких свічок. Зробити глибокий вдих і задуть ці свічки маленькими порціями видиху.

Вправа «Енергічне позіхання»
Знімається напруга з м'язів обличчя, очей, рота, шиї. Поліпшуються функції голосових зв'язок, мова стає чіткіше.Широко відкрити рот і спробувати позіхнути, надавивши при цьому кінчиками пальців на натягнутий суглоб, що з'єднує верхню і нижню щелепи. Повторити 5-8 разів. 

Вправа «Дзеркальне малювання»
Вправа виконується або на дошці, або на чистому листі паперу. Потрібно взяти в обидві руки по олівцю (крейді). Почати малювати одночасно обома руками дзеркально-симетричні малюнки, літери, цифри. При виконанні цієї вправи розслабляються очі і руки. Коли діяльність обох півкуль мозку синхронізується, помітно збільшиться ефективність роботи всього мозку. Вправа сприяє синхронізації роботи півкуль, сприйняттю інформації, покращує запам'ятовування інформації.

понеділок, 11 березня 2024 р.

Підлітковий селфхарм або як давно вашу дитину дряпає кішка?

Підлітковий селфхарм або як давно вашу дитину дряпає кішка?

Підлітковий вік - складний період життя. Це час підвищеної тривожності, дратівливості, зниженого настрою. Підлітку складно контролювати свої емоції, навіть якщо навколо нього сприятлива обстановка і люблячі близькі, тому що він проходить складний період розставання з дитячими мріями та фантазіями і стикається з реальністю дорослого життя, де йому належить зайняти своє місце в світі повному боротьби і конкуренції.

Підліток - це вже не дитина, але і ще не дорослий.
Йому пред'являється більше вимог, накладаються обов'язки, з ним уже ніхто не «сюсюкається». «Ти вже дорослий / доросла» - часто вимовляють батьки. Їм часто складно знайти спільну мову з підлітком. Це вже не той маленький, кумедний і ласкавий шматочок щастя. Підліток - складна, нестійка система функціонування. Важко всім: підлітку, батькам, братам і сестрам, бабусям, дідусям і вчителям. І шлях дорослішання підлітка належить пройти всім разом. Від того, яка атмосфера буде в родині, чи зможуть батьки збудувати довірчі відносини між собою і дитиною, чи зможуть вони завжди бути доступними і відкритими для своєї дитини в моменти щастя і в неприємностей - залежить на скільки легко підліток пройде складний для нього період дорослішання і увійде у доросле життя психологічно здоровою людиною, яка приймає і любить себе, вміє любити, креативною людиною, що прагне до найбільш повного прояву і розвитку своїх особистісних можливостей і талантів.

Селфхарм - найпоширеніший прояв аутоагресії у підлітків. Проявляється нанесенням собі подряпин і порізів. Пошкоджувати підліток може собі будь-які ділянки тіла. Найпоширеніші - кисті, зап'ястя, передпліччя, стегна, живіт, зона ребер. Пошкодження можуть наноситися будь-якими гострими предметами, наприклад, нігтями, канцелярським ножем, голкою, лезом, ножицями, скріпкою. За глибиною ушкодження можуть бути від подряпин до пошкодження вен і сухожиль, не дивлячись на те, що такі самоушкодження наносяться без мети вчинити суїцид.

Біль, який підліток відчуває, завдаючи собі порізи, на час притупляє емоційний біль, відчуття провини, тривоги і депресії, болісні спогади. Фізіологічно, при нанесенні порізів, в організмі виділяються особливі речовини - ендорфіни, які здатні зменшувати біль і покращувати емоційний стан. Однак це призводить тільки до тимчасового душевного полегшення, і після загасання фізичного болю і припинення дії ендорфінів емоційні страждання повертаються і самоушкодження повторюється знову.

Причини нанесення собі порізів можуть бути різними. Давайте розглянемо деякі з них.

1. Сильний емоційний стрес або тривале психологічне напруження, яке відчуває підліток. Причиною переживань підлітка в таких ситуаціях найчастіше бувають відносини з батьками, друзями, вчителями. Не знаходячи виходу своєї агресії, підліток переносить агресію на себе, тим самим переносить увагу від складних життєвих ситуацій.

Наприклад, підлітка насварили або покарали за щось. У відповідь на це у нього природним чином виникає образа, він вважає, що все це несправедливо по відношенню до нього. Навіть якщо він і був винен, він може вважати, що з усіх дітей в сім'ї частіше всіх карають його. підліток не може висловити агресію по відношенню до старших. «Не кричи на матір», «Я твій батько, не смій так зі мною розмовляти», «Як ти розмовляєш зі старшими »- зазвичай ці фрази вимовляються підвищеним голосом, якщо не надривним криком і можуть супроводжуватися фізичним покаранням.

Не завжди у відносинах мова йде про агресію з боку старших. Іноді батьки виховують дитину маніпулюючи на почутті провини. Це може бути не цілком усвідомленою поведінкою з боку батьків. Навіщо ж їм формувати в дитині відчуття провини? Відповідь проста: щоб мати важелі тиску на дитину з метою маніпуляції нею.

Наведу приклади фраз, за якими дорослі можуть розпізнати у себе ознаки маніпулятивної поведінки по відношенню до дітей: «ми для тебе все робимо, а ти ...», «мені через тебе довелося стільки витерпіти», «я собі багато в чому відмовляю, щоб у тебе було ... »,« подивися, до чого ти маму (тата, бабусю, дідуся, брата, вчительку) довів »,« ми тебе всім забезпечуємо, де твоя вдячність »,« ми стільки працюємо, щоб у тебе було все, а ти це не цінуєш »,« ти вже дорослий »,« в твої роки у мене не було того, що є у тебе »і т.ін.

Буває і таке, що підлітка ні в чому не звинувачують, практично не маніпулюють, не сварять, але сама атмосфера в сім'ї не зовсім сприятлива. Підлітки можуть переносити на себе відповідальність за те, що відбувається в родині, зокрема, між батьками. Наприклад, підліток звинувачує себе в тому, що його батьки часто сваряться або розлучаються. Те, що його провини в цьому немає, він зрозуміє набагато пізніше, коли виросте.

2. Неприйняття свого тіла.

У підлітковому віці хлопчики і дівчатка часто бувають незадоволені своєю зовнішністю, соромляться її, іноді це переростає в ненависть підлітка до самого себе і свого тіла. Швидше за все в даній ситуації до самоушкодження приєднається розлад харчової поведінки, який може супроводжуватися переїданням, обмеженням певного виду продуктів, викликанням блювоти, прийомом проносних і т.п.

3. Заклик про допомогу.

Іноді аутоагресивні дії можуть носити демонстративний характер - підліток хоче привернути до себе увагу близьких, отримати допомогу, співчуття і розуміння. В даному випадку порізи частіше наносяться на відкриті ділянки тіла, щоб оточуючі могли їх помітити.

«Як давно вашу дитини дряпає кішка?» - найбільш часте питання, що задається мною батькам в такій ситуації. Але дорослі не завжди звертають увагу на ушкодження, а іноді вважають, що це все кішка або собака подряпала їх дитину, навіть якщо кішки немає, вони можуть думати, що це сусідська, вулична або кішка іншого.

Часто, на ділянках шкіри, яка знаходиться постійно під одягом, ми зможемо також побачити безліч більш глибоких порізів.

Небезпека полягає в тому, що не завжди підліток може контролювати процес нанесення порізів і, трохи сильніше натиснувши, може пошкодити вени. У такому випадку може знадобитися медична допомога і чим швидше, тим краще. Варто згадати, то найчастіші причини суїцидів серед підлітків саме демонстративні, з метою покарати кривдника, щоб він страждав.

4. Внутрішня порожнеча, самотність.

У деяких випадках самоушкодження може бути викликано відчуттям внутрішньої емоційної порожнечі і самотності. В цьому випадку фізичний біль допомагає підлітку відчувати, що він живий.
«Коли я ріжу себе і відчуваю біль, я відчуваю себе живим, що я існую, що я є». Часто підлітки кажуть, що біль, краплі проступаючої крові, викликають у них дуже приємні переживання, вони перебивають ті почуття, які мучили їх до нанесення порізів.

Що робити, якщо ви помітили або запідозрили, що ваша дитина завдає собі порізи?

1. Спокій, спокій, тільки спокій. Спокійний голос, спокійна поведінка. Ніяких криків і скандалів, сміху і принижень. Вдихніть і видихніть, повторіть 3 рази. Можете скористатися правом побути наодинці з собою, щоб продумати, що будете робити. Зараз перед вами стоїть завдання допомогти своїй дитині.

2. Скажіть йому, що, напевно, ви знаєте, що це таке. Що ви десь читали, дивилися передачу, вам хтось розповідав про те, що таке буває. Скажіть про свої переживання. Зізнайтеся в своїй безпорадності. Запропонуйте разом звернутися за допомогою. «Світлана (Ваня, Саша), мені здається, що це тебе не кішка дряпає, і ти не випадково порізалась. Я дивилася одне відео, схоже це ти сама собі так робиш. Кажуть, що у підлітків таке часто буває. Мені страшно це бачити. Я не знаю, як я тобі можу допомогти. Кажуть, що краще звертатися до психолога. Як думаєш?".

Звичайно, це тільки приклад, а не ідеальний текст для вашої розмови з підлітком. Головне, що ви повинні показати, що ви його любите, підтримуєте і ні в чому не звинувачуєте. Якщо ви перелякані або розгублені, не бійтеся це показати. Ваше головне завдання, щоб зав'язався діалог, і ви могли запропонувати йому кваліфіковану психологічну допомогу.

Чим може допомогти психолог?

Психолог допомагає підлітку зрозуміти, що стало причиною аутоагресії, і які ситуації її провокують. Вчить підлітка любити себе таким, яким він є. Допомагає знайти і поступово впровадити в життя інші, безпечні способи зняття емоційної напруги. Психолог одночасно працює і з батьками.

Чи обов'язково батькам ходити до психолога або досить того, що дитина отримує допомогу у фахівця?

Обов'язково. Головна передумова розвитку аутоагресії у дитини - напружена атмосфера в сім'ї та відсутність довірчих відносин. Батьки часто занурені в свої проблеми, для них важливо, що підліток «одягнений і нагодований», існування внутрішнього світу і психологічних проблем у дитини часто заперечується або цьому не надається значення. Психолог допомагає батькам знайти спільну мову з дитиною для створення теплих і довірчих відносин.

Найнебезпечніше, що можуть зробити батьки - це розцінити аутоагресію своєї дитини як ганьбу, не звертатися за допомогою до фахівців і приховувати, що дитина завдає собі ушкодження і чекати, що все само собою пройде.
Ви все ще вірите, що це зробив кіт?

Аверкова Катерина

неділя, 10 березня 2024 р.

ПРО ЩО КРИЧИТЬ АГРЕСИВНА ДИТИНА.

ПРО ЩО КРИЧИТЬ АГРЕСИВНА ДИТИНА

Вже не секрет, що сучасні діти відрізняються своєю вдачею від дітей попередніх поколінь: серед них стало дуже багато агресивних і наполегливих, і тема, як виховувати некеровану дитину, стає однією з найактуальніших для молодих батьків наших днів.
Можливо, це історично сформований феномен: батьки нового покоління, долаючи свою дитячу недолюбленность, нерішучість, у вихованні власних дітей занадто хитнулися в бік крайнього дітоцентризму і пов'язаної з ним вседозволеності. Звичайно, сучасні тенденції неминуче поєднуються зі старими "класичними" помилковими батьківськими стратегіями, про які не зайве нагадати, незважаючи на велику кількість літератури на цю тему.
Перш ніж говорити про те, як реагувати на агресію дитини, варто зупинитися на основних причинах агресивної поведінки дитини і на тому, що ж стоїть за некерованістю її поведінки в цілому.
Тут слід зазначити, що мова йде про дійсно агресивну поведінку дитини з 2-3 річного віку і старше. Моменти прояву гніву в більш ранньому віці (кусання та ін.) в даному випадку не беремо до уваги, оскільки, як правило, вони мають іншу природу походження, хоча в певному сенсі є передумовою для формування агресивної поведінки в майбутньому, якщо батьківські стратегії реагування будуть некоректними.

Отже, основні причини дитячої агресії:
Агресивна поведінка батьків під час сварки між собою і в процесі вмовляння дитини.
Дитина "списує" батьківський шаблон поведінки і реалізує (відображає) його в своїй поведінці як щодо інших дітей і дорослих, так і по відношенню до власних батьків. Тут, як кажуть, яблуко від яблуні недалеко падає.
Пам'ятайте:
Якими монетами ви заповните скарбничку характеру дитини, такими ж монетами отримаєте на здачу.
Нестабільна система заохочень і покарань.
Відомо, що не стабільна система покарань і заохочень вельми негативно позначається на формуванні характеру дитини.
Іноді батьки жорстко карають дитину за дрібниці і не карають за серйозні проступки.
Нерідко в дитячо-батьківських відносинах програється інший варіант, коли батьки обіцяють покарати, але в підсумку не карають.
Часом батьки вимагають, щоб дитина щось зробила, але не перевіряють виконання завдання, а в деяких випадках ще й самі повністю виконують або доробляють за дитину.
Нерідко в сім'ях заохочують капризи, тобто виконують щось після продавлювання дитиною кількох батьківських "ні".
В результаті дитина засвоює свою правоту, безвідмовність щодо власної персони, і в подальшій взаємодії як з батьками, так і з іншими людьми не може зрозуміти, чому власне може бути інакше.
Все це найчастіше відбувається тому що, виникає бажання відмахнутися від дитини і від процесу виховання, тому що зараз батьки втомилися, або батьки зайняті конфліктом всередині пари і т.д.

Невмотивована владність дорослого
Коли дорослий не пояснює дитині причин покарання, застосовуваних санкцій, а також, коли ці санкції не відповідають ступеню провини дитини.

Надмірний контроль і критика дій дитини.
Якщо дитину постійно критикують, буквально за кожен крок, постійно тримаючи її в полі зору, забороняючи їй як якісь дії, так і прояви себе і своїх емоцій.

Невміння батьків контейнерувати негативні почуття дитини
Контейнерування як здатність батьків "переварити" негативні почуття дитини, будь то страх, гнів, біль, а також примхи і маніпуляції, створюють у дитини почуття опори і безпеки і розуміння, що батьки сильніші.
Якщо ж дитина хоч раз вловила найменший прояв сумніву матері або батька у власному батьківському авторитеті і внутрішньому неспокою, малюк буде перевіряти батьків на міцність, провокуючи їх тим чи іншим способом.
Спробуйте уявити почуття дитини, яка розуміє, що вона сильніша батьків! Уявили?!
Це означає що:
а) батьки слабкіше ніж вона, і вона повинна контролювати це життя - все, що відбувається навколо!
б) вона змушений брати на себе відповідальність за себе і за батьків (за їх здоров'я, відносини)!
в) вона повинна терміново подорослішати!
г) вона змушена захищати себе сама, і краще це робити превентивно, про всяк випадок (особливо, якщо в досвіді вже було жорстке порушення кордонів дитини з боку дорослих або інших дітей, коли за неї ніхто не вступився)!
Як ви розумієте, все це для дитячої психіки стає непомірним тягарем і супроводжується тривогою, яку, в свою чергу, найбільш доступним способом для неї виявляється скидати у відчайдушній агресивній боротьбі. Виходить свого роду замкнуте коло.

Резюмувати сказане можна наступним чином:
Дитина за допомогою своєї агресії заявляє, "кричить" (іноді буквально) про те, що їй потрібен сильний дорослий поруч, той, хто зможе показати їй її межі і допомогти утримати і захистити їх, адже в світі без кордонів часом дуже страшно, і агресія - всього лише втеча від страху і спосіб захистити себе.
Стражкова А.

середа, 6 березня 2024 р.

5 порад, щоб підтримати дитину чиї рідні на війні 💙💛

Для родини є випробуванням, коли хтось з рідних на війні. Ми тривожимося за безпеку найдорожчих нам людей, а для дітей прийняти цей факт може бути особливо непросто. Наші партнери Центр здоров'я та розвитку "Коло сім'ї" дають 5 порад батькам. 

1️⃣ Пояснюйте дитині, заради чого рідні на війні. Дитині легше долати випробування, якщо вона розуміє їхній сенс. Ви можете сказати так: «Наш тато захищає нашу Україну. Він пішов на війну, бо він нас дуже сильно любить і він бореться разом з усією нашою армією за те, щоби був мир, щоби ми мали щасливе майбутнє». 

Допомагайте дитині відчувати гордість за рідних, за те, що вони причетні до великої справи: «Нам не вистачає батька, але ми знаємо, що він зараз там, де потрібно для нашої країни і ми усім серцем з ним!»

2️⃣ Підтримуйте стосунки. За можливості давайте дитині можливість поговорити з рідним татом/мамою, яка у війську. Водночас пояснюйте, що це не завжди реально. Навіть якщо немає можливості спілкуватися, попросіть рідних надсилати аудіозапис зі словами підтримки. 

Запрошуйте дітей малювати малюнки, записувати на диктофон послання, робити фото особливих митей, щоби потім надіслати людині, яка зараз у Силах Оборони.

3️⃣ Обговорюйте з дитиною те, що вона бачить і чує про війну. Дитина має право знати, що відбувається на війні, але їй важливо це пояснювати, бо вона може надавати цьому помилкових значень.

Наприклад, повідомлення про те, що хтось загинув, дитина може сприйняти як те, що це сталося з рідною людиною, хоча насправді це може стосуватися зовсім іншої ситуації

4️⃣ Допомагайте дитині справлятися з тривогою, смутком. Ці почуття природні, тож важливо їх нормалізувати та розділити: «Ми теж сумуємо, що тато зараз не з нами. Ми теж усі тривожимося». Але водночас давайте надію: «Та ми віримо у нашу перемогу і чекаємо батька з війни». 

Ми не можемо запевнити дитину, що з близькою людиною не сталося нічого поганого, але ми можемо допомагати дитині жити з цією невідомістю. 

5️⃣ Будьте чутливі до своїх потреб і потреб дитини. Дітям важливо відчувати безпеку, тож пильнуйте, щоби усі її найважливіші потреби були задоволені. Інколи, коли рідну людину нещодавно мобілізували, дитині може бути складно у певних сферах – наприклад, батько допомагав робити уроки, а зараз його нема. Тоді важливо давати дитині знати, що ви свідомі, що їй потрібна підтримка в цьому. 

Але пам’ятайте теж, що і ваші потреби важливі. Не вагайтеся попросити підтримки і допомоги у інших членів родини. Турбуйтеся про себе – дорога до перемоги потребує мудрого розподілу енергії та регулярного відновлення сил!

вівторок, 5 березня 2024 р.

Соціофобія: засоби подолання страху.

Соціофобія: засоби подолання страху

Соціофобія – один з найрозповсюдженіших сьогодні психічних розладів. Це не страх соціуму загалом, як заведено вважати, а страх людини перед оцінкою цього самого соціуму. Ця надмірна тривожність і страх перед соціальними ситуаціями може значно ускладнити життя і завдати шкоди психічному та фізичному здоров'ю.

Соціофобія найчастіше розвивається в дитинстві та підлітковому віці. Це саме той період, коли формуються вікові соціальні страхи і починаються переживання, пов'язані з неприйняттям серед ровесників, можливістю зазнати осуду або насмішок.

Сама собою фобія не є надто небезпечною, і зазвичай вона лише створює дискомфорт та заважає повноцінному спілкуванню й розвитку. Але важливо розуміти, що соціофобія може стати тригером для більш серйозних психічних розладів, таких як психосоматичні порушення або депресія.

4 способи роботи із соціофобією:

🔸 Саморегуляція
Самостійний контроль свого емоційного стану. Соціофобія – це ірраціональний страх. Відповідно, для роботи над подібними страхами необхідно виводити їх у раціональну площину. Кожен раз, коли наближається напад паніки, запитуйте себе:

✅ "Чого я боюся?"
✅ "Що станеться, якщо я це зроблю або скажу?"
✅ "Яка ймовірність того, що мій страх справді реалізується?"

🔸 Вправи та практики
Ці методи допомагають не тільки зупиняти розвиток негативних думок, але й сприяють загальному психологічному комфорту та емоційному здоров'ю. Використання дихальних вправ, тілесних технік, медитацій може допомогти знизити напругу та розслабити тіло. Фокус уваги переходить від негативних думок до фізичних відчуттів, що сприяє виходу із зачарованого кола негативного мислення. Зазвичай лише 10-15 хвилин таких вправ можуть відчутно покращити емоційний стан.

🔸 Робота із психотерапевтом
Це найдієвіший метод роботи із соціофобією, адже він дозволяє глибоко пропрацювати проблеми, на яких базується страх. Такий підхід дає можливість працювати не із симптомом, а з причинами його виникнення.

🔸 Медикаментозний
Такий метод застосовується у важких випадках і можливий тільки під наглядом психотерапевта та психіатра.
Пам'ятайте, що подолання соціофобії можливе, і ви не самі в цьому. Не соромтеся звертатися до фахівців з ментального здоров'я, які допоможуть вам розібратися з вашими страхами та відновити якість життя.

Джерело: zebra.centr 

#психологія #соціофобія #психоедукація #рекомендації_психологія

понеділок, 4 березня 2024 р.

Розвиваємо впевненість у собі 💞💖💕

Розвиваємо впевненість у собі 

Якщо ви не можете сказати своєму відображенню у дзеркалі: «Я – молодець!», ймовірно, щось заважає вам бути впевненим у собі.

Впевненість у собі можна розвивати. Для початку слід зрозуміти, від чого вона залежить і які хибні думки та упередження є причиною низької самооцінки.

🔸 Перше: знецінення своїх досягнень. Невпевнені люди звикли помічати тільки свої провали та поразки, а перемоги оминають увагою. 
🔸 Друге: очікування похвали від інших людей. Насправді ж впевненість у собі залежить лише від того, як себе сприймаєте ви, а не хтось інший.

Як позбутися таких думок і установок? 
✅ Фіксуйте свої перемоги, навіть дрібні. Хай це стане звичкою, і тоді ви помітите, як поступово думки про те, що «в мене ніколи не вийде», «я ні на що не здатний», все рідше з’являтимуться у вашій голові. 

✅ Зрозумійте також одну важливу річ: інші люди про нас не думають. Будь-яка зовнішня реакція на ваші дії – віддзеркалення стану та настрою інших людей, а не вашої поведінки, зовнішнього вигляду тощо. 

🔸 Є простий спосіб у цьому переконатись. Одягніть найхимерніший одяг (яскраве боа, костюм із пір’ям) чи надіньте дивакуватий капелюх – і відвідайте в ньому якнайбільше громадських місць. 

Перед цим зафіксуйте, якої реакції від перехожих ви очікували, а потім порівняйте з тим, як люди на ділі реагували на ваш зовнішній вигляд. Реакції будуть різними: хтось буде в захваті, хтось насміхатиметься, комусь буде байдуже. Ваш наряд той самий, а реакції різноманітні, бо надходять від різних людей. Тому їхнє схвалення чи осуд – трансляція їхнього світогляду, настрою, психоемоційного стану. 

🔸 Тому не варто оглядатися на думку інших і через це обмежувати своє життя. Любіть, цінуйте та підтримуйте себе. Будьте вільні, будьте тими, ким вам хочеться бути, і нехай ніхто і ніщо не стане вам на заваді.

Джерело: Олександр Кліновський, психотерапевт pleso

Джерело: канал «Психологічна підтримка» https://t.me/psy_support

#психологія #самооцінка #впевненість_у_собі #установки