Я чому батьки кричать на дітей.

Як пережити підліткову кризу: інструкція з виживання для батьків.

Як пережити підліткову кризу: інструкція з виживання для батьків

Підліток — це згусток контрастів: часта зміна настрою, самооцінка то падає, то злітає до небес, дитина бунтує, змінює стилі одягу, інтереси та смаки. Батьків це лякає, спантеличує. Як серед нормальних поведінкових проявів підлітка розпізнати тривожні дзвіночки: ризиковану поведінку, думки про самогубство? І коли щось дійсно пішло не так, як діяти батькам? Психологиня Ольга Кухарук пропонує дієву інструкцію для батьків, щоб зрозуміти, коли варто хвилюватися, а коли — просто видихнути.

Батьківський тривожний опитувальник

Найперше варто з’ясувати, наскільки загрозливою насправді є ситуація з вашим підлітком. Допоможе опитувальник для батьків підлітків «Коли слід хвилюватись?» від австралійської мережі підтримки Beyond the blue. Дайте відповіді на запитання і порахуйте свої «так».

Ви помітили зміни в поведінці підлітка?

Чи зачіпають ці зміни кілька сфер життя підлітка (удома, у школі, з друзями, у захопленнях та інтересах)?

Чи часто ця поведінка трапляється?

Чи триває вона понад два тижні?

Чи впливають ці зміни на повсякденне життя дитини?

Що більше ствердних відповідей, то більше причин бути уважнішим до ситуації й обговорити її з дитиною. Відправною точкою для оцінки в цьому опитувальнику є звична поведінка дитини і зміни в ній. Тобто, якщо дитина звично тривожиться або є дещо агресивною, то саме ці прояви можна вважати базовими і оцінювати зміни саме в них.

Як говорити з підлітком?

Отже, якщо на більшість цих запитань ви відповіли «так», що робити далі? Тут фахівці абсолютно справедливо сходяться на тому, що підліток потребує допомоги. Батьки мають дати дитині відчути підтримку і розуміння. Ось кілька правил такого спілкування:

Розмовляйте спокійно — без звинувачень і засудження.

Назвіть зміни, які відбуваються в дитині. Скажіть, що ці зміни турбують і лякають (уникайте оцінок, тиску, нав’язування почуття провини). Наприклад: «Я помітила, що останнім часом ти перестала спілкуватися з друзями і постійно пригнічена» або «Я помічаю, що ти дуже знервований і став менше часу навчатись».

Дайте дитині знати, що ви любите її, піклуєтеся про неї, вона для вас важлива, саме тому ви й почали цю розмову.

Намагайтеся проявляти співпереживання, розуміння та не засуджувати почуття підлітка. Спробуйте допомогти конкретними діями. Найпростіший спосіб — це запитати, яка саме допомога потрібна, не нав’язуючи своє рішення. Заохочуйте до дій, які допоможуть змінити ситуацію і домовитися про те, чого дитина робити не буде, щоб не нашкодити собі. Наприклад, домовтеся про те, що ви разом спробуєте розгребти завали в школі, пошукаєте потрібну інформацію про проблему, яка турбує дитину, що дитина не буде погіршувати свій фізичний стан і спробує повернутися до звичного графіка життя або почне краще харчуватись (якщо був знижений апетит). Це можна закріпити як добре проговорений словесний чи навіть письмовий договір.

Спробуйте зберігати спокій, тримаючи під контролем свої почуття, фокусуючись на емоціях, переживаннях і запитах дитини.

Вірте своїй дитині: не знецінюйте її думки і почуття. Можливо, з висоти дорослого досвіду ці переживання здаються незначними чи неважливими, але для дитини вони справжні, реальні і єдині, які зараз у неї є.

Підлітки: інструкція зі спілкування для батьків

Допомога, що зцілює, а не травмує, має багато варіантів. Якою б вона не була, це завжди про зв’язок батьки-дитина, у якому батьки — дорослі, стійкі, надійні, терплячі, такі, що розуміють, люблять, приймають, готові захистити і дати опору.

Натренувати батьківський «дзен»

Вже від одного цього списку батьківських характеристик може стати страшно навіть без підліткових криз. Адже бути такими батьками — непроста праця. У більшості випадків ще й непосильна — ніхто з нас не ідеальний. Коли накриває страх, біль, виснаження, сором і безпорадність, почути і допомогти підлітку стає надзвичайно важко. У підготовці військових є таке правило: у стресі ми не підіймаємося до рівня своїх очікувань, а падаємо до рівня своєї натренованості. Це правило раджу взяти і батькам. Ось кілька важливих речей, які батьки можуть зробити для себе перед тим, як рятувати свою дитину (звісно якщо не йдеться про екстремальну, загрозливу для життя ситуацію, що потребує нагального вирішення).

Візьміть паузу. Спробуйте заземлитися: відчути землю під ногами, перемикнути увагу на те, що довкола вас: що ви бачите, чуєте, чого можете торкнутися, які запахи відчуваєте.

Назвіть тільки проблему, ніби відкладаючи вбік усі думки і переживання, пов’язані з нею. Наприклад: «Дитина кілька днів не виходить з кімнати і відмовляється спілкуватися». А не: «Дитина не виходить з кімнати, у неї, напевно, депресія і можливо навіть суїцидальні думки. Вона там думає і робить щось жахливе, а я тут сиджу і нічого не роблю». Наші оцінки та емоції підігрівають проблему, роблять її страшнішою, ніж вона є насправді. І тоді ми реагуємо не на саму ситуацію, а на страхи і картинки, які малює наша батьківська уява.

Знайдіть підтримку. Якщо переживаннями накриває, варто пошукати, з ким ви можете це обговорити і пережити. Нести свої емоції до дитини шкідливо, але лишатися з ними на самоті — нестерпно. Щоб не бути із ситуацією сам на сам, потрібні інші дорослі: чоловік/дружина, батьки, друзі, спільнота в соціальній мережі.

Зрозумійте, чому вас так чіпляє ситуація. Деякі кризові ситуації виходять з-під контролю, і якщо в них більше страху, агресії, сорому чи безпомічності, спробуйте зрозуміти, чому вас тригерять саме ці випадки? Які ваші власні струни вони зачіпають, які переживання чи думки роблять їх важчими за інші. Найчастіше, коли йдеться про стосунки з дітьми, ці сильні переживання стосуються або власних дитячих спогадів, або відчуття батьківської безпорадності.

Продумайте наперед свою роль, образ і навіть слова, які можна сказати в такі моменти. Готові сценарії, продумані фрази, попереднє програвання ситуації в голові можуть здаватися штучними чи награними. Але в момент розгубленості краще пригадати і скористатися готовим рішенням, ніж вигадувати нове. Наприклад, уявіть ситуацію в минулому, коли вам розповідали щось важке. Якою була ваша реакція? А якою могла би бути найкраща чи конструктивна реакція? Можливо, спокійніший тон, менше емоцій, правильно побудовані «я-висловлювання»: «я помічаю…», «мене засмучує…», «як тобі допомогти?»… Чи може більше запитань і уточнень та менше вказівок і настанов? Спробуйте уявити, яку реакцію хотіли б отримати ви, якби розповіли щось таке власним батькам. Після такої вправи вам простіше буде стати тим дорослим, який може і вміє так реагувати.

Біллі Айліш — ключ до розуміння підлітків

Практикуйте доброзичливе ставлення до себе. Бути батьками непросто, бути батьками підлітка — ще важче, бути батьками підлітка у важкій ситуації — серйозний виклик і стрес. Дайте собі право його пережити. Спробуйте уявити, що ви дивитеся на свою ситуацію очима людини, яка вас розуміє і хоче підтримати. Що саме вона б зробила? Яку підтримку надала б вам?

Звертайтеся по допомогу і роз’яснення. Самостійний пошук інформації часто спрямований на підтвердження вже усталеної у вас думки. А вам слід поглянути на ситуацію під різними ракурсами. Ширший погляд можна отримати у спілкуванні з людьми, що мають подібний досвід, або із професіоналами. Наприклад, психолог може прояснити, чи насправді поведінка вашого підлітка загрозлива та як шукати шляхи комунікації з ним.

Це лише мінімум, який може зробити доросла людина, щоб упевненіше почуватися в батьківській ролі. Правило кисневої маски діє не лише для пасажирів літака і батьків маленьких дітей, а й для тих, хто має справу з підлітками. І пам’ятайте найважливіше: ніхто з батьків не ідеальний. Ідеальних батьків не існує, а ми — найкращі батьки, які є в наших дітей.

Поділитися цією статтею

Автор: Блоги експертів

Пов’язані теги

підлітки підліткова криза

Освіторія / Батькам / Блоги / Виховання / Як пережити підліткову кризу: інструкція з виживання для батьків.

osvitoria.org   

      

Сім думок, що заважають у виборі професії.

Що може стояти за ЗЛІСТЮ ..

Досить часто за нашою злістю стоять інші почуття.

Придивіться до своєї злості, може це зовсім не вона...

ГІПЕРОПІКА ЧИ СИНДРОМ ВКРАДЕНОГО ЖИТТЯ?

ГІПЕРОПІКА ЧИ СИНДРОМ ВКРАДЕНОГО ЖИТТЯ?

Всі ми любимо своїх дітей, навіть не підозрюючи, що іноді нашої любові та турботи буває занадто багато. Давайте розберемося, що таке надмірна опіка і чому з нею треба боротися.

Безпорадність дитини дає матері необмежену владу над нею. Саме прагнення до влади, а не справжня любов лежить в основі мотивації поведінки гіперопікуючих матерів.

Гіперопікуючі матері самовіддано кидаються «допомагати» дитині в будь-яких її діях, фактично роблячи все за неї. Так звана «любов» гіперопікуючої матері спрямована на усунення всіх можливих перешкод зі шляху дитини. Вона керується ідеєю "Я все для тебе зроблю!".

 І, звичайно, якщо тебе весь час захищають від небезпек реальних, а переважно уявних, якщо весь час пропонують допомогти, зробити за тебе, щоб ти не «втомився», не «забруднув ручки», не впав, не засмутився, то рано чи пізно ти сам переконуєшся, що справді вже не можеш долати перешкоди, вигадати щось самостійно, не здатний справлятися зі звичайними завданнями, які ставить перед тобою життя.

Такі діти часто заявляють, що не хочуть вчитися, що це не потрібно. Вони не амбітні, вони не відчувають азарт, не хочуть змагатися. Адже їм ВСЕ ВЖЕ ПОВИННО БУТИ ДАНО за визначенням. Вони так звикли змалку. Але життя неодмінно стикає їх із реальністю, і це зіткнення буває вкрай болючим.

Тому частіше діти гіперопікаючих батьків вкрай розбещені і несамостійні, вони й в дорослому стані потребують, щоб за них все робив хтось інший.

Декілька порад для гіперопікуючих батьків:

❤Любов не повинна пригнічувати дитину, їй потрібний простір для того, щоб проявити себе, заявити про себе.

❤Намагайтеся не нав'язувати власні страхи дитині.

❤ Щоб дитина навчилася чогось сама, їй потрібно дозволяти робити помилки, адже, не набивши жодної шишки, дитина не навчиться ходити.

❤Не поспішайте бігти і допомагати своєму малюкові, якщо в нього щось не виходить. Краще будьте поруч із ним, підбадьорюючи його.

 ❤Майте терпіння, навчаючи дитину, не шкодуйте свого часу. Зрозуміло, що ви зробите краще і швидше, але для вашої дитини важливіший процес, а не результат.

 ❤Помічайте і заохочуйте кожну дрібницю, яку дитина зробила сама.

 ❤Пам'ятайте, що час, в який дитині хочеться робити все самому, обмежений, не проґавте його.

#ukraine #винница #vinnitsya #україна #винницаcity #вінницькаобласть #vinnitsa #vinnitsacity #vinnitsa_girl #vinn #vinnitsagram #vinnitsa_top_people #vinnitsa_insta #vinnytsia #vinnytsya #калинівка #вінниця #вінницянайкращемісто #вінницькі #вінниччина #вінницяфотограф #вінница #вінничани #вінницядруже #всімитрішкипсихологи #дитячийпсихолог

📌📌Види дитячої агресії. Реагування батьків.

📌📌Види дитячої агресії. Реагування батьків

‼️ ФІЗИЧНА АГРЕСІЯ. Як проявляється?

Коли дитину хтось ображає або вона сердиться, їй хочеться завдати фізичної шкоди: штовхнути або вдарити.

Непряма агресія спрямована на неживі предмети: грюкнути дверима або жбурнути іграшку. Вона проявляється, коли дитина розуміє — бити людину не можна. Тоді вона спрямовує агресію на щось інше. Часто на хатніх тварин.

Чому це відбувається?

Якщо дитину карають фізично або поміж однолітків хтось проявляє фізичну агресію. Їй хтось показав, що так можна поводить у стресовій ситуації, тому вона наслідує приклад.

Що робити батькам?

Пряма та непряма агресія свідчить про одне — дитина злиться, її щось турбує. Не сваріть. Приділяйте більше часу розмовам: про почуття, про те, що засмучує та сердить. Можливо, дитині важко відповідати вашим очікуванням або їй бракує вашої уваги, любові та ніжності.

‼️ ВЕРБАЛЬНА АГРЕСІЯ. Як проявляється?

Дитина висловлює негативні почуття за допомогою крику, вереску, погроз.

Чому це відбувається?

Така дитина часто невпевнена у собі, сумнівається. Усередині неї існує конфлікт, що вона не може правильно виявити.

Що робити батькам?

Запобігти вербальній агресії важко. Важливішою є реакція батьків та такий вислів емоцій. Важливо зрозуміти: чому дитина це сказала, що спонукало її. Висловлюйте почуття дитини називаючи причину її негативних емоцій: «Ти так говориш, бо образився на мене через те, що я не купила тобі іграшку. Мені неприємно таке чути».

‼️ ПРИХОВАНА АГРЕСІЯ. Як проявляється?

Дитина терпить та не виявляє своїх емоцій ані словами, а ні діями. Маркерами такої агресії є:

➖сни, у яких на батьків нападає звір;

➖дитина може не малювати того члена родини, на якого ображається;

➖ніби навмисне дитина не чує та забуває прохання дорослого, хоча вона насправді не чує та забуває;

➖у пісочниці дитина може закопувати іграшки.

Чому це відбувається?

Дитина відчуває страх. Вона боїться щось відповісти чи зробити, коли батьки її сварять. Часто таке відбувається, коли із дитиною занадто суворі або фізично карають.

Що робити батькам?

Проявляти більше уваги та любові до дитини, аби вона почувалася у безпеці. Спостерігати за її взаємодією з іншими. Розмовляти про почуття та емоції дитини. Прихована агресія — це страшний ворог. Емоції врешті-решт знайдуть вихід.

‼️ АУТОАГРЕСІЯ. Як проявляється?

Дитина завдає собі фізичної шкоди: б’є, дряпає, гризе нігті, негативно про себе висловлюється.

Чому це відбувається?

Дитині бракує сміливості відповісти кривдникові, а негативні емоції залишаються. Тому дитина спрямовує їх на себе, показуючи, що вона і сама себе покарає. Часто у дитини виникає відчуття, що вона вчинила щось не так, отже, щоб уникнути покарання дорослих, у неї вмикається аутоагресія.

Що робити батькам?

Якщо ви стали свідком аутоагресії дитини, скажіть, що вам боляче на це дивитися, і виходьте із кімнати. Аутоагресивні діти зазвичай дуже слухняні, вони не люблять засмучувати батьків. Тому коли малюк прибіжить до вас, цілуйте його, обіймайте та демонструйте свою любов. Саме любов батьків та підтримка допоможуть дитині позбутися аутоагресії.

(PuzzleДитячийЦентр)

4 грудня - день обіймів...

"Ми проти насильства та жорстокості».

      Людська жорстокість. Її ніколи і, напевно, нічим не можна виправдати. Вона, як не прикро, сьогодні трапляється скрізь: в сім’ї, на вулиці, в школі... Про це говорять незаперечні факти: щороку підлітки й неповнолітні скоюють величезну кількість, половина з яких надзвичайно жорстокі. Це — страшна й жахлива реальність.

       Тому серед учнів початкових класів КЗ "Війтевецького ліцею" та КЗ "Качанівського ліцею" були проведені психологічні хвилинки  «Ми проти насильства та жорстокості». З метою профілактики та попередження насильства серед дітей.

💞💞💞💞💞💞💞💞💞💞💞💞💞💞💞

Мій улюблений світ— без насильства,

Без жорстокості, болю і зла,

Де народом заспівана пісня

Містить тільки хороші слова.

Мій улюблений світ — без насильства,

Де немає страждання й війни,

Де розквітла калина барвиста,

Й голосінь не почуєш сумних.

Мій улюблений світ — це не казка,

А реальне щасливе життя,

Бо, звільнивши наш світ від насильства,

Можна сміло іти в майбуття.

І коли на теренах країни

Без страждань заживе кожне місто,

Скажуть люди всієї країни:

Україна— це світ без насильства.

1 грудня день боротьби зі СНІДом.

День боротьби зі СНІДом проголошено Всесвітньою організацією охорони здоров'я та вперше відзначено 1 грудня 1988 року. З того часу Всесвітній день боротьби зі СНІДом відзначається щорічно. Головна мета Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом — звернути увагу суспільства на цю проблему. Сьогодні ВІЛ – це не вирок.